slipa_ol: (Default)
Чомусь згадав сьогодні один епізод з мого армійського життя. Було це на початку 1995-го року. Я тільки-но прибув в навчальну бригаду ВВ в Золочеві вчитися на сержанта. Пробув там десь з місяць. Хто був в армії той зрозуміє які відчуття на початку служби в духа. Коротше, було важкувато і морально і фізично.Так здавалось, принаймі. Шлунок інколи намагався перетравити сам себе а спортмасові заходи після обіду були неабиякою розвагою. Листи я писав додому щонеділі, а може й частіше. І мені здавалось що таким чином я, як добрий син, турбуюсь про батьків і не даю їм приводу переживати. В листах я писав мало: про те що все добре, годують, одягають і т.п., нічого особливого. І от якось, наприкінці січня, з КПП дзвонять в роту і черговий мені говорить щоб я збирався - приїхав мій батько. Це було приємним здивуванням - я не чекав на це. І ще одна деталь, яка додасть більшого колориту нашій з батьком зустрічі: напередодні ми готувались до батальйонного розводу і, оскільки після першої стрижки під нуль ми вже встигли зарости, наказано було привести себе до ладу, і я зі своїм товаришем вночі в умивальнику мали перший перукарський досвід. Тупими ножицями ми приводили своє волосся до армійських норм. Процес захопливий - з там же успіхом можна було стригтися штик-ножами, а результат так взагалі був феєричним.
далі читати за бажанням )
slipa_ol: (Default)
Для чого потрібні рідні люди? Просто для ефимерної любові, для практичної підтримки? От є рідна людина - ти про неї згадуєш, дбаєш про неї, сподіваєшся на неї. А не стало її - що далі? Посумуєш в залежності від рівня емоційного сприйняття й будеш жити далі. Все. Як чітко розмежувати й усвідомити?
А як зібратись до купи коли твоя рідна людина не хоче жити? Опустила руки й чекає на смерть а ти нічим допомогти не можеш...
Tags:
slipa_ol: (Default)
Прийшла пора перших розчарувань для моєї доні. Заходжу в вітальню: сидить мовчки дивиться телевізор. Але якось вся напружилась, очі почервоніли, з якоюсь невимовною тривогою. Питаю що трапилось. Каже: "Тату, їх вбивають!"  "Кого?" - дивуюсь. "Собак, тату, собак вбивають дяді з рушниць!" Виявляеться у рекламних перервах під час якоїсь новорічної казки показували анонс передачі про те як винищують собак на вулицях. Скільки жалю і відчаю було в її словах! Я пояснюю що вбивають тих собак які нападають на людей, бездомних. "Ні, тату! Вбивають і домних і тих що не нападають і щенят навіть! За що, тату?" Пояснювати щось далі не мало сенсу. "Як вони там живуть, на вулиці?" - питання повне відчаю. "Тату, раніше ти називав мене кошеням, тепер я хочу щоб ти називав мене щенятком!"
Отак жорстокі реалії життя починає усвідомлювати ще одна маленька людина.

Profile

slipa_ol: (Default)
slipa_ol

November 2014

S M T W T F S
      1
2345678
9101112131415
16 171819202122
23242526272829
30      

Syndicate

RSS Atom
Page generated 22/10/17 06:16

Expand Cut Tags

No cut tags