slipa_ol. (no subject) (Reply)

Інколи находить щось на зразок ностальгії: згадуєш якісь приємні моменти минулого, позитивні емоції і в той же час стає якось млосно від того що це все вже пройшло.
Щойно згадав одного доброго чоловіка: Володимира Івановича Нєпріна. Претнулися ми з ним під час моєї служби і славному місті Шостка. Я винаймав у нього квартиру на час увалів і туди ж приходили посилки від батьків зі всякою всячиною.
Дуже інтелігентний і освічений чоловік. Мав дві вищі освіти, працював начальником цеху на оборонному заводі, вийшовши на пенсію зайнявся малярством і віршуванням. Просто диво що я з ним зустрівся. Приємний у спілкуванні, ввічливий і толерантний. Таким він мені запам'ятався.
Я дістав його й після дємбеля: почав слати свої листи з намаганнями віршувати на предмет рецензії на профпридатність і все таке. Він ретельно розбирав мої не надто стрункі ямбно-хорейні стопи, підбадьорював, інколи надсилав своє. Таке в нас вийшло епістолярне продовження стосунків. Здається, йому теж було потрібне оте спілкування. Одного разу прийшов лист від його доброго знайомого - професійного поета, не пам'ятаю вже як його, з розбором все того ж мого "творчого доробку" )). Нічого собі так дядько підрозібрав мої "здобутки", але досить коректно. В наступному листі Володимир Іванович вибачався що без мого дозволу дав іншій людині почитати ті віршики: просто хотів щоб людина знаюча оцінила. Також припустив що довга перерва у моїх листах зв'язана з моєю уявною образою за те. Але в мене мене не було жодної образи, просто то була моя бидляча лінь. Почали зав'язуватись в мене стосунки з моєю майбутньою дружиною - ніколи було мені. Далі більше. Потім тільки й лишилось що згадувати. А він, напевно, пов'язав все з недолугою образою якої не було.