The Бляха and The Муха

Повітря пружинило. Я робив несміливі кроки боячись провалитись і відчував як, трохи просідаючи під вагою, воно виштовхувало мене. Таке враження, начебто до кожної ноги прив'язано по пневмоциліндрові й вони м'яко і водночас потужно пружинять. Але ж немає ніяких пристроїв! Я просто йду власними ногами в повітрі! Власними!!! Йду, зависнувши над землею на висоті півтора метри! Пеші кроки несміливі - за кожним чекаєш провалу. Потім приходить впевненість - йдеш насолоджуючись неймовірним, важко збагнути сам факт і водночас народжується запитання: як я міг жити без цього раніше?
Далі просто йти стає не цікаво - роблю спробу бігти. Знову неймовірне млосне відчуття внизу живота - виходить! Я біжу! Все правильно - під час приземлення на опорну ногу просідаю дужче до землі. Але ж і піймаюсь вище при відштовхуванні! Господи, спасибі!
Тут в голові зріє думка і я реалізую її - намагаюсь з розгону відштовхнутись. Підлітаю метра на два з половиною! Мало!!! Так декілька разів. З кожним разом підіймаюсь все вище і тримаюсь в повітрі все довше! Дух перехоплює від захвату! Неймовірно! Інших слів не знаходжу!
Згодом добре розігнавшись стрибаю що є сили. Підіймаюсь метрів на десять над землею! І продовжую рухатись не опускаючись! О Боже! Невже?! Невже це сталось?! Я лечу!!!
Тут мене відволікає від цього захопливого заняття якийсь неприємний дивний звук, який з'явившись десь здалеку все наростає й наростає. Якесь дивне гудуння з якоюсь недолугою музикою. Що за фігня?