Щемливе.

[slipa_ol]

Чомусь згадав сьогодні один епізод з мого армійського життя. Було це на початку 1995-го року. Я тільки-но прибув в навчальну бригаду ВВ в Золочеві вчитися на сержанта. Пробув там десь з місяць. Хто був в армії той зрозуміє які відчуття на початку служби в духа. Коротше, було важкувато і морально і фізично.Так здавалось, принаймі. Шлунок інколи намагався перетравити сам себе а спортмасові заходи після обіду були неабиякою розвагою. Листи я писав додому щонеділі, а може й частіше. І мені здавалось що таким чином я, як добрий син, турбуюсь про батьків і не даю їм приводу переживати. В листах я писав мало: про те що все добре, годують, одягають і т.п., нічого особливого. І от якось, наприкінці січня, з КПП дзвонять в роту і черговий мені говорить щоб я збирався - приїхав мій батько. Це було приємним здивуванням - я не чекав на це. І ще одна деталь, яка додасть більшого колориту нашій з батьком зустрічі: напередодні ми готувались до батальйонного розводу і, оскільки після першої стрижки під нуль ми вже встигли зарости, наказано було привести себе до ладу, і я зі своїм товаришем вночі в умивальнику мали перший перукарський досвід. Тупими ножицями ми приводили своє волосся до армійських норм. Процес захопливий - з там же успіхом можна було стригтися штик-ножами, а результат так взагалі був феєричним.
Отже коли я зайшов до кімнати відвідувань на КПП і зняв шапку батько мене обійняв і тримав в обіймах досить довго щоб я не бачив його емоцій, це при тому що до цього особливою сентиментальністю по відношенню до мене батько не відрізнявся. В мене емоції були схожі на батьківські. Хоча зараз, якби я побачив тоді себе з боку то, напевно, розміявся: худий ховрах з голодними очима і вискубаним клаптями коротким волоссям.
Наше з батьком побачення нічим особливим не відрізнялось від відвідин інших курсантів родичами: увал в місто наступного дня, обжирання всякими ніштяками і т.п. Потім він поїхав і до дембеля мене ніхто не відвідував та й у відпустці я не був. Але той батьків візит неабияк мене розчулив і підтримав.
Потім, вже вдома, мати мені розказувала що щоразу читаючи мої листи батько мовчки хитав головою а потім сказав що мені там дуже важко, відпросився на роботі і почесав через всю Україну підтримати сина.