Перші життєві розчарування.

[slipa_ol]

Прийшла пора перших розчарувань для моєї доні. Заходжу в вітальню: сидить мовчки дивиться телевізор. Але якось вся напружилась, очі почервоніли, з якоюсь невимовною тривогою. Питаю що трапилось. Каже: "Тату, їх вбивають!"  "Кого?" - дивуюсь. "Собак, тату, собак вбивають дяді з рушниць!" Виявляеться у рекламних перервах під час якоїсь новорічної казки показували анонс передачі про те як винищують собак на вулицях. Скільки жалю і відчаю було в її словах! Я пояснюю що вбивають тих собак які нападають на людей, бездомних. "Ні, тату! Вбивають і домних і тих що не нападають і щенят навіть! За що, тату?" Пояснювати щось далі не мало сенсу. "Як вони там живуть, на вулиці?" - питання повне відчаю. "Тату, раніше ти називав мене кошеням, тепер я хочу щоб ти називав мене щенятком!"
Отак жорстокі реалії життя починає усвідомлювати ще одна маленька людина.

Comments

[alex-argen.livejournal.com]

Ну вот, радоваться нужно, формируется характер, причем очень верно формируется:)

[slipa-ol.livejournal.com]

А я и радуюсь :). Только очень восприимчивый ребенок - отреагировал как на личное горе.

[kvitenn.livejournal.com]

Сумно...

[slipa-ol.livejournal.com]

Отож. Але від цього нікуди не подітись.