The Бляха and The Муха

засмутився. скільки б я не немагався запевнити себе, що фільм добрий, так і не зміг у це повірити. скажу прямо - я розчарований. звичайно, схлипування жіночої частини аудиторії свідчило про те, що він десь чимось чіпляє, я теж пустив сльозу з правого ока - мене завжди розчулюють сцени героїчної смерті, навіть у непевному фільмові. та картина викликала в мене стійке відчуття дисонансу як грою деяких головних акторів, нескладністю і непослідовністю сценарію, так і надмірним бажанням авторів упхнути всі трагічні події української історії, чи пак символи цих трагедій, від 1918 року по 1933, незалежно від їх доречності. та й намагання зробити на додачу з фільму агітку лише додає йому мінусів.
ну от скажіть як, як треба писати сценарій, щоб в одному епізодові спасати купу діточок від голоду, говорячи про смерть їхніх батьків від нього ж, а в наступному показати головного героя, який пізньої осені йде полем серед дозрілих соняхів? не гинули люди з голоду восени саме тому, що можна було з тих же соняхів насіння їсти. таке враження, що автори писали нарізно свої куски не синхронізуючи текст. я розумію, що одним махом хочеть зворушити і довести до сліз весь глядацький загал, "но зачєм же?!" - як казав пан цилюрник Голохвастов.